Газета "День",
№53, вівторок, 25 березня 2003
Васіля Бикова представляти навряд чи потрібно. В пам’яті тих, кому за тридцять, не зітруться його книги — від “Альпійської балади” й “Третьої ракети” аж по “Знак біди”. Твори Васіля Бикова широко перекладалися в світі, перекладалися і в Україні. Ім’я письменника давно і твердо увійшло до пантеону правдивих і шанованих митців, дійсних речників своїх народів. Та після здобуття Україною, Білоруссю, іншими колишніми радянськими республіками довгожданної незалежності свої, місцеві, локальні клопоти виступили на перший план, залишаючи десь на периферії свідомості колись близькі й актуальні проблеми. Хто скаже, де тепер Чінгіз Айтматов, Олжас Сулейменов, Яніс Петерс, Отар Чіладзе, Сильвія Капутікян? А молодий читач вже просто не знає цих імен — їх заступили англо-американські, німецькі, французькі, японські, у кращому разі українські прізвища.
Найбільший на сьогодні білоруський письменник останніми роками живе переважно поза межами рідного краю — у Фінляндії, Німеччині. Нещодавно В.Биков отримав посвідку на проживання у Чеській Республіці — це був один із останніх документів, підписаних Вацлавом Гавелом ще на посаді чинного президента ЧР.
Втім, 78-літній білоруський класик у цих своїх поневіряннях не самотній — так само за межами Білорусі зараз проживають поети Алєсь Разанов і Уладзімір Някляєв, інші представники творчої інтелігенції сусіднього народу.
Та зараз — про інше. Якось раптово змінивши жанр (чи, кажучи по-новомодному: “формат”), автор багатофігурних і розлогих романів-полотен Васіль Биков кілька років тому випустив книгу “Пахаджане” (“Ходіння”). В підзаголовку жанр книги означено, як “приповістки”. Це — невеликі за обсягом і дуже ощадливо написані притчі, або ж — казки для дорослих. Кожен із творів у книзі несе в собі повчальну мораль, при цьому все ж не завалюючись у бік порожньої риторики. І ще — Васіль Биков не був би самим собою, коли б писав ці твори тільки з метою повідомлення читачеві певної суми важливої інформації. Він і надалі залишається митцем — у творенні фабули і в прописуванні деталей, і навіть у вдиханні життя в десятки персонажів цих двадцяти сумних казок.
Приповісткою “Качина зграйка” ця книга відкривається. Ознайомившися з текстом притчі, уважний читач може скласти собі враження про новий стиль Васіля Бикова. Але й момента “повчальності” теж не варто відкидати — ці приповістки корисні та важливі й, на жаль, не тільки для читача білоруського.
Серед “блербів” — коротких відгуків на творчість
автора, вміщених на останній сторінці обкладинки книги, є й такий, підписаний
криптонімом “Крит.”, — “Приповістки Бикова — як засторога від найгіршого,
що може чекати нерозумну людину й нерозумний народ”. Характеристика достатньо
вичерпна, додати до неї практично нічого.
Олександр ІРВАНЕЦЬ
25.03.2003
Знойдзена: dzvinkaxxv.narod.ru